Вышел в свет сборник современных текстов о приключениях «Periculum»

Сборник Periculum

Вийшла друком збірка сучасних творів про пригоди «Periculum»
________________________________

Кошти від реалізації цього проекту підуть на видання книги вибраної прози найкращих авторів журналу «Склянка Часу» за 15 років його життя.

Periculum-
Канів. Вид. «Склянка Часу*Zeitglas”, 2011.- 288с.
ISBN 978-966-2306-29-3

Periculum-(Сучасні тексти про пригоди)

Літературно-художнє видання
Технічний редактор,
упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Коректор Т.Савінко
Обкладинка Є.Гордієнко (використано мотиви А.Мухи)
Здано до набору 22.09.2011. Підп. до друку 26.09.2011.
Гарнітура Courier New Cyrm, Times
Тираж 1000

АВТОРИ ЗБІРКИ:

Андрус Ольга
Апальков Олександр
Боровський-Клюєв Валентин
Влащік Валерія
Ворончихіна Ксенія
Говорун Валентин
Гончаренко Марія
Денисенко Христина
Єгорцева Оксана
Зенюк Євгенія
Зіньчук Ігор
Зоря Світлана
Калита Василь
Козинець Олександр
Комісарук Володимир
Коновальчук Марина
Конопля Олександр
Корнієнко Олег
Корольчук Тетяна
Котіхова Ганна
Кравчук Наталія
Криловець Анатолій
Кульбовський Микола
Кушнір Тарас
Лара Песенка
Лаціс Марія
Левченко Сергій
Лещенко Людмила
Линник Андрій
Лисиця Тамара
Люліч Валентина
Майорова Галина
Малиновська Людмила
Мамчич Олена
Мачуський Сергій
Мєдвєдєв Іннокентій
Міхалевський Віталій
Москалець Микола
Моцпан Дмитро
Мошна Олександр
Назарівський Микола
Некрасовська Людмила
Нечипельський Назар
Низак Лія
Ніколаєнко Лілія
Норченко Валерія
Огурцова Лідія
Останіна Ніна
Остролуцька Антоніна
Петренко
Побелян Микола
Рейцен Євген
Савіна Наталія
Силіна Лідія
Слава Світова
Смольницька Ольга
Соколова Олена
Сорокін Віктор
Староста Петро
Стасюк Вадим
Стасюк Ірина
Суходол Юрій
Товберг Олександр
Ульяницька Людмила
Фітель Галина
Харакоз Наталія
Хорошевська Оксана
Чорна Ольга
Юр`єва Ірина
Яценко-Мельник Наталія

В книзі використано графіку:
Олени Дробишевої.
Анни Королеви.
Анатолія Горового.
Руслана Маковкіна.
Мар`яни Зеленської .
Поліни Скуріхіної.
Любові Міненко .
Євгенії Войнової.
Максима Сафонова .
Світлани Безкоровайної.
Наталі Тертичної .
Олексія Тарасенка.
Катерини Гончарової.
На обкладинці — мотив А. Мухи

Тексти друкуються в редакціі авторів
Фотомеханічне видання та передрук тільки з дозволу видавництва «Склянка Часу»
Надруковано в Україні 2011

Деякі уривки з текстів збірки:

«Його величезна стара шафа стояла в коридорі. Подарунок батька, він казав. І просив час від часу витирати з неї пил. А її завжди цікавило, що ж всередині. Якось вона відчинила дверцята – немов вікно у незвіданий світ – і обвела поглядом полиці. Акуратними стосами там лежали сорочки, чинно в ряд висіли костюми… Несподівано серед одягу вона побачила його… Скелет з темними очима-впадинами. Якийсь час вона зачаровано на нього дивилася, а потім принесла дещо зі своєї кімнати і повісила поряд. Замкнула шафу на ключ. «Тепер їх буде два… Треба запропонувати йому купити нову шафу», – подумала вона перед тим, як викинути ключ у смітник».

Слава Світова, стор. 7


«…– А ви хто такі? – аж побіліла зі злості бабця, побачивши двох п’яниць на порозі, одну як Чингачгук розмальовану, а другу в повністю обтягнутій спідниці, тільки в протилежну сторону.
– Ми його, як теє… Гелфренди, – підняла палець вгору інша.
Почувши іноземне слово, бабця на всі сто була певна, що Петро дійсно доклався до приходу цих пародій. А червоношкіра не вгавала:
– Він неясно тобі сказав, вимітайся до родичів, стара. Я Юзика хочу побачити. Юзику-у-у!»

Василь Калита, стор. 58


«…Ігор Михайлович, переступивши поріг власної спальні, побачив оголених і сплячих дочку і Влада, оскаженів: схопив за патли спокусника його дочки й виштовхнув зі спальні. А Оксана отримала декілька ляпасів за «розпусту».

Микола Кульбовський, стор.82


«…Депресія коли скінчиться?
Коли знуртуе знову кров?
Коли душа розвеселиться,
Відчувши щастя та любов?
Якесь німотне забуття,
Якісь безликості хвилини,
Можливо, це і є життя
На цім розпутті сьогоднини…»

Ольга Чорна, стор. 90


«Мені не хочеться виганяти з пам`яті цю людину, тому коли я зустрів Яка, то на його питання про Шона, який кілька років тому виїхав на батьківщину, відповів, що він ніби-то помер.
– Ніби-то, чи помер?
– Дзвонила Катя, його дружина, сказала, що Шон помер, ніби-то.
Як чомусь глянув угору.
– Ти знаєш, я б теж хотів, аби й про мене так говорили. Коли-небудь…»

Сергій Левченко, стор. 108


«…Країна топчеться на місці –
Заводи, фабрики німі.
Пенсіонерам голі лесті –
Цей світ у пошесті, чумі.
Обману тихі метастази –
Вкраїну доять безума…»

Валентин Говорун, стор.120


«Простите мне, мой друг, игру без правил!
К тому же дело вовсе не во мне.
В те дни моей душою демон правил,
какого нет лукавей и вольней.

Его поздравить надо бы с успехом,
в ударе он за банком банк срывал,
он пел как я, моим смеялся смехом
и говорил опасные слова.

Он изощрялся в дьявольском ответе,
он так искусно применял свой пыл,
что можно думать, для одной на свете
меня он мастерство своё копил.

Но всё проходит – поздно или рано,
и как плутишку ни корила я,
всё ж наш дружочек, ветреный и странный,
умчался гостем в новые края.

И к прежним будням гороскоп вернулся,
и есть загадка праздному уму:
кто и кому тогда так приглянулся –
Вы демону, он Вам иль я ему?»

Валерія Влащік, стор. 124


«Одного білого Божого дня у сусідньому царстві за левадами біля ставу з розлогими вербами стрів юнак диво дивне небачене.
Очі – два озера. Втопишся і дна не побачиш. Голос – дзвіночок. Заколисує. Не будить. Коса – чи то дозріваючого колосся перевесло, чи то річка неспокійна, що по плечах хлюпає, за верхів’я персів чіпляється, плавати вабить…»

Володимир Комісарук, стор. 137


«…Ніч вступає у свої права…
Дощ ховає у собі трава…
Місто криє мрякою себе…
Північ.
Я торкаюся тебе…
Із вервечки слів смієшся,
втім,
Дуже віриш і мені, і їм…»

Микола Назарівський, стор. 154


«Це було у літі року дві тисячі шостого. На той час у мене було вже з десяток поетичних збірок. Я порадився зі своїм Ретактором, а чи не замахнутися нам на якусь-таки акцію-продакцію, і не де-небудь, а в самому Будинку (від слова «будити»). А чому б то й ні, хіба ми дурні?! Допомогти-зспосередничати зголосився один Поетичний Геній (ПоГен).
Та виявилось, що хиби у мисленні таки допустилися – бо як не дурні, то наївні…»

Петренко, стор. 171


«На пероні печаль задивляється в вікна вагонів,
Запізніла сльоза полетіла комусь на пальто,
І прощальний гудок, залишивши печаль на пероні,
Залишивши комусь нерозквітлу пелюстку – любов.
Той зчорнілий вокзал, брудні люди і пляшки з-під пива,
Ще не раз той вагон залетить без гудка в її сон…»

Тарас Кушнір, стор. 179


«А парус плыл среди морских седин,
Наперекор и ветру и волнам.
Он был один, опять он был один…»

Людмила Некрасовська, стор. 182


«… А все почалося з того, що ми з чоловіком купили новісінького металошукача ВМ8042, з функцією розпізнавання чорних, кольорових, а також благородних металів! Не знаю, що підштовхнуло нас до такого рішення: чи то залізний матрац шлюбного ліжка став муляти боки розхитаною пружиною, чи «Сємки» від Вєрки Сердючки стали прілими і гіркими, але ми, врешті-решт, підняли свої дупки з насидженого місцечка, і кинулись на пошуки скарбів, бо що ще лишається робити людям, у яких є справжнісінький глибинний металошукач?..»

Наталія Яценко-Мельник, стор. 199


«…Сандра повернулася до каси. Глибоко вдихнула, і зробила крок. Перший, найважчий. Потім ще один, потім іще. Вона вже впевнено крокувала уперед.
– Ей, Сандро! – почувся голос Діна.
– Що? – відповіла вона вже з посмішкою. Вона вже не боялася.
– Передавай привіт Елвісу!
– Ха-ха! Неодмінно!
– Це ще не кінець! Ми обов’язково зустрінемось! – прокричав Дін. І Сандра зрозуміла, що так воно і буде. Тепер їй лишилося тільки взяти квиток…»

Сергій Мачуський, стор. 211


«Якось їхала Тетяна
В гості до Надії.
Везла подрузі банани,
Ковбасу та мрії,

Що спочине там від міста
У селі на волі.
Буде дихати повітрям,
Дякувати долі.

Як приїхала, то довго
Жіночки-сороки
Гомоніли, пригадали
Молодії роки…»

Ксенія Ворончихіна, стор. 218


«…Сутеніло швидко. Кімната втрачала свою геометричність, набувала іншого виміру. Ліжко ставало безмежним. Сон огортав легко і невагомо. Під його невидимою ковдрою я танула у дивному відчутті себе…
Кажуть, що Святий Меч невидимий, вогняний. Не кожному дано його побачити, а ще менше взяти до рук…»

Марія Гончаренко, стор. 221


«…Де ви, де ви, українки,
де ж ви, мої рідні?
Що ж ви дома, в Україні,
стали не потрібні?
Не потрібні стали нині,
неньці-Україні,
Подалися за кордони
і тепер – рабині.
Продаєте душу й тіло
І робочі руки,
Але змушені пройти ви
ці пекельні муки…»

Наталія Кравчук, стор. 224


«Твои слова меня разили,
Как бабочку сминали на лету.
Казалось: молнии сквозили
И рушили безжалостно мечту.
Наотмашь, хлёстко и жестоко.
Вонзались, ранили больнее стрел.
Ты жёг меня, как жгли пророка,
Безумного пророка на костре…»

Ольга Андрус, стор. 244


«…Ангел стоял на краю крыши и смотрел на распростёртое тело молодого человека. Сверху казалось, что тот прилёг на землю, чтобы передохнуть от невыносимой жары, не отпускавшей город весь последний месяц. Аккуратно зачёсанные волосы, собранные на затылке резинкой. Голубые глаза, что-то рассматривающие в безоблачном, таком же голубом, как и глаза, небе. Раскинутые крепкие руки, загорелые и сильные, которыми так часто любовались девицы из соседнего кафе…»

Лідія Огурцова, стор. 261


«…Невже таки проспала кінець світу
і опинилася прямісінько у раю?
Усюди повно Єв, і я лягаю
в костюмі Єви на траву зігріту.

Костюм прим’ятий, трохи целюлітний,
проте привабливості досі не втрачає,
раз поруч вже Адам, не дуже літній,
щось там листком фіговим прикриває…»

Галині Фітель, стор. 264


«…– Скільки ж Вам років? – питають жінки.
– Хіба не видно, – каже старенька і йде від них, тріпочучи крилами.
Літній чоловік починає філософствувати, але відкрили церкву і жінки йдуть на вечірню…»

Антоніна Остролуцька, стор. 277


«…Прочь, неуемная память!
Эти чертоги смиренья
Созданы, чтобы оставить
В них упоения семя.

Выплеснуть сердце на строки,
Высыпать грусть из гортани.
Я не совсем одинока
За стихотворною гранью…»

Лідія Силіна, стор. 278


«Я заехал сюда попутно. Тут красивый монастырь.
Город звался Сатанив.
Нельзя сказать, чтобы я был неверующий. Напротив, я старался ходить в церковь. Однако, едва ли мог выстоять хоть одну службу. У меня начинало ломить спину. Потом – поясницу. И казалось, что-то сопротивляется во мне. Возможно, думал я, в этом монастыре будет по-иному.

Монастырь был за парком. В парке я упёрся взглядом в фигуру каменной девы.
Она была сделана, что называется «под мрамор». Задрав руки к согбенной голове, она держала светильник. Я подумал: «Светильник разума…» И, кто-то во мне проговорил: «А по ночам тут кричат совы»…»

Олександр Апальков, стор.281

Збірку «PERICULUM» можна придбати післяоплатою (35 грн.), замовивши її у видавництві

zeitglas@ck.ukrtel.net
Увага!

Книгою PERICULUM видавництво «Склянка Часу*Zeitglas» завершує серію латинських назв збірок сучасних творів.

Нагадаємо, що в редакції ще можна придбати деякі з них. Можливо, на добру згадку чи на дарунок.

В обмеженій кількості є:Издания Склянки часу

zeitglas.io.ua

Астрология, Таро. Запишитесь на сеанс в разделе "Контакты"! Закрыть

%d такие блоггеры, как: